Research of anthroponyms in the context of linguocultural studies (based on the surnames of the Dniprovsky Pryporizhzhiya)

Анотація

У статті охарактеризовано методологічні засади дослідження антропонімної лексики як унікальної знакової системи, компоненти якої мають особливу будову, призначення, специфіку творення та поширення, підпорядковуючись загальномовним законам виникнення й функціонування. Кожна ономастична одиниця являє собою певний, часто прихований лінгвокультурний текст, декодування якого дозволяє виявити інформацію про традиції найменувань індивідуумів окремих регіонів й цілого етносу. Культура формує й організовує мислення мовної особистості. Мова є одночасно і засобом створення, розвитку й зберігання культури, її часткою завдяки своїй властивості створювати реальні, об’єктивно існуючі витвори матеріальної і духовної культури. Мовні знаки здатні виконувати функцію „мови” культури, що виражається у здатності мови відображати культурно-національну ментальність її носіїв. Лінгвокультурологічна ідея, заснована на людиноцентричній філософії, властивій українській духовності, актуалізується у зв’язку з фіксацією в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної та матеріальної культури народу; стосується це й власних назв людей, записаних у ревізьких та метричних книгах, що відбивають акти громадянського стану й засвідчують рух антропонімів, які є найбільш культуроносними знаками, оскільки прямо пов’язані з біографією людини та історією краю. Антропоніми накопичили в собі інформацію, наявну в найбільш важливому для людини масиві концептуальних пластів, відтворених в мовних картинах світу різних лінгвокультур, насамперед цей масив фіксує відомості про культуру народу, його побут, звичаї, вірування, емоції, загалом про ментальність носіїв тієї чи тієї лінгвокультури. Результати регіональних антропонімних досліджень необхідно тісніше розглядати у контексті національної культури й ширше – у зв’язку з міжнаціональними лінгвокультурними явищами та процесами.