OLD AGE AND THE AGEING INDIVIDUAL: SOCIAL AND LINGUISTIC ASPECTS

Анотація

У статті розглядаються питання репрезентації старості та особи старшого віку у дискурсі соціології. Актуальність таких робіт є цілком очевидною, оскільки через подовження тривалості життя старість та її значення у суспільстві з точки зору різних напрямків постають у центрі уваги багатьох дослідників. Це визначає необхідність проведення міждисциплінарного аналізу понять старості та людина старшого віку. У роботі також запропоновано аналіз словникових одиниць, які вживаються на позначення старшої людини в англійській мові. Матеріал аналізу представлено вибіркою із сучасних лексикографічних джерел. Дослідження проведено із застосуванням дефініційного аналізу, що дозволило визначити підходи та уявлення про старіння та літніх людей, як такі, котрі закарбовані у семантиці мовних одиниць. У дослідженні наголошується, що мова як соціокультурний продукт знаходиться під впливом двох поглядів на старіння: успішне старіння, при якому ігноруються фізичні аспекти, та старіння як занепад, що викликає появу негативних стереотипів, пов’язаних зі слабкістю, хворобами та залежністю особи. У роботі зазначені питання розглядаються з точки зору мовного ейджизму, а саме через мовні одиниці, котрі описують літніх людей як дурнуватих, некомпетентних, дивакуватих, із застарілими ідеями, поглядами, смаками.
З позитивного ракурсу, виділено одиниці, які позначають осіб старшого віку як досвідчених, мудрих людей, котрі користуються повагою, при цьому старість позначає радше трансформацію і продовження самореалізації, аніж занепад. Результати аналізу змальовують перспективи подальших досліджень старості у різних типах дискурсу, що спрятиме глибшому розумінню соціально-культурного змісту як поняття особи старшого віку, так і концепту старість загалом.