Ідеальні типи у лінгвістиці: нові підходи у дослідженні концепції харизми в політичному дискурсі

Анотація

Феномен харизми є популярним об’єктом гуманітарних досліджень протягом останніх сотень років і породжує численні суперечки про його природу та форми серед соціологів, політологів, психологів, філософів, богословів, антропологів та лінгвістів. У статті представлено аналіз лінгводискурсивних корелятів харизми німецьких, американських та українських політичних лідерів та запропоновано нову лінгводискурсивну модель для визначення майбутніх харизматичних лідерів в ініціативі знизу (Grassroots) . Дискурсивний опис харизматичних лідерів та виявлення їх контрастних рис ґрунтується на біологічних, соціальних, психологічних та лінгвістичних чинниках, що формують їхні харизматичні дискурс-портрети. Вирішальне значення в цьому контексті має риторика публічної особистості, виразна бойова позиція, голосові та мімічні характеристики, які надалі сприймаються та приписуються її носіям як харизма. Для харизматичних політиків завжди були характерні гострі заяви, категоричні погляди та мобілізуючи промови. У статті розглянуто витоки теорії німецького соціолога Макса Вебера про харизматичне лідерство, хронологію походження та розвиток концепту "харизма" за період з 1910 р. по теперішній час, запропоновано методологію визначення майбутнього харизматика, визначено специфіку історичного табу на харизму в соціально-політичному дискурсі Німеччини та прагнення сучасного німецького суспільства до пошуків нового харизматика, проаналізовано формування ідеально-типового конструкту "харизматик" в різних політичних дискурсах з урахуванням кризових та посткризових періодів у розвитку країни (Німеччини, України, США) у контрастивній перспективі